mykolan
День був скупий на світло. Все наче покрилось патиною, невидимою для ока, яка, однак, окрала кольори — розчинились і падолист, і яскраві сукні студенток, і навіть сміх їх став ледь чутним, наче долинав крізь шум дощу.
Я багато читав про різні медальйони, де один закоханий, скажімо, зберігав зображення милої, чи її ДНК у вигляді пучка волосся (або іншого днк-вмісного фрагмента), однак ніколи не зустрічав таких — лише фотки в гаманцях, або, як у мене, на телефоні.
Один давній оратор для розвитку здібностей говорив до моря, набравши до рота каміння. Іноді мені здається, до для кращого розуміння природи руху тіла, ми весь час ходимо в одязі.
Що б лихого я не робив у ті роки — вона була моєю супутницею. Зрештою, мені здавалось, що я був один, чи то я був зраджений — але і я зраджував. І тоді, коли ми в холоді тулились одне до одного, і тоді, коли ми тулили до себе інших людей, ми залишалися спільниками у справі самотності.
наступного дня я прокидаюсь з відчуттям: я — пустка. і сором то пісок у пустелі, якою віднині — і назавжди — є моє єство. за кілька днів тягуче почуття відступає, але це знання приходить тільки після спустошення.
Хто я? Це найперший сумнів, який постійно, наче свято, лежить у кейсі над верхньою сорочокою на зміну. Прокидаючись у новому місці, часом я вбираюся, сплутавши, у цей сумнів, і ще якийсь час все навколо здається марою.
в дитинстві я ніс із кухні до великої кімнати рюмочки. ми святкували Новий рік. якось я запнувся, і ледь не впав, а рюмочки були якісь дуже цінні, і я в останню мить збалансував, і гордо заніс до кімнати. а коли заніс, виявилось, що поставити на стіл її не можна — ніжка відбилась.
Інколи я відчуваю себе повним невдахою. Тоді, коли не виходить те, що мало би обов'язково вийти. І одразу. А інколи і просто так. Тоді чекаю, доки минеться.
Пам'ятаю, як у школі ми ходили приставним кроком. Пам'ятаю сліди в розмитій дорозі, в які треба було потрапити. У одного друга був крокомір. Один мій крок, напевно, дорівнював метру, але давно і недовго.
Відчуваєш себе щораз по-різному, коли не виходить. Тоді, коли забув поставити правильний знак у реченні чи рівнянні. Тоді, коли дає збій звичний алгоритм. Тоді ж, коли мучить передчуття катастрофи — найгірше.
load more entries